Успішні історії

«Крокую до успіху» - Гаврилова Анастасія, переможниця програми у 2008 році, м.Миколаїв

Мої ПЕРШІ кроки до успіху

Перше знайомство з Правами Людини – відбулось в столиці в липні 2008 року на I (дуже символічно!) Школі з прав людини для молоді. Ця Школа запам’яталась тим, що офіційно ми закінчували заняття о 7й вечора, але дискусії, обговорення фільмів продовжувались до ночі. Ці 8 днів Школи (по насиченості програми, професіоналізму викладачів, креативності підходу) залишаться неперевершеними!

Перший відпочинок без вільного часу –  в компанії студентів зі всієї України і з США в липні-серпні 2008. International Outreach Camp (IOC) – це більше, ніж міжнародний літній табір. Це дружні команди, це жарти, це костюмовані вечірки, це головоломні завдання, це розмови до ранку...

Перший  і єдиний Фенікс – так ми, волонтери, назвали наш проект – літній табір для дітей-сиріт в маленькому селі Миколаївської області. Ніхто не очікував, що наші заняття, ігри і конкурси так сподобаються цим зазвичай закритим дітям. І ніхто  не мріяв, що, майже не знаючи англійської, діти будуть  спілкуватись і дуже прив’яжуться до  волонтерів з Вірменії, США і Киргизстану.

Перші  справжні дебати – на справжньому Європейському Парламенті (хоч поки і Молодіжному!) в вересні 2008. Наша команда захищала резолюцію про свободу мас-медіа – і захистила на “відмінно”.

Перші  зміни в університеті – настали тоді, коли ми з друзями увійшли в склад студентської профспілки, стали вчитись і вчити  захищати свої права. Ми не боялись говорити те, що думаємо, на сторінках студентської газети. Ми переконували людей, що разом легше долати труднощі. І головне – ми в це вірили!

Перше оригінальне свято – 100% молодіжне і 100% зроблене  силами студентів. День св.Валентина. Було все – від боді-арту до весіль в холі університету.

Перші  перевали в горах – Крим. Лютий. Гори. Туман. Дощ. І маленька групка наскрізь мокрих людей водить хоровод. Це була перша група, яку ми з подругою самостійно зібрали і привезли в Крим. Тоді ми з нею ще не знали, що співробітництво з туристичною фірмою продовжиться: потім буде Крим весняний, Севастополь, довгі походи до гірських водоспадів...

Перші  думки про наступне літо – з’явились вже в березні, коли мене запросили стати не учасником, а викладачем літнього табору! На два дні в Миколаєві зібрались мої друзі зі всієї України і волонтери Корпусу Миру, щоб обговорити, яким буде наше літо’09. Тоді був розроблений план англомовного табору в Харкові, який почне працювати в липні.

Перший  36-годинний автобусний переїзд – який ми з подругами назвали “Одеса – закодон”. Четверо студенток нашого університету разом з викладачкою-німкою вирушили в Болгарію, щоб провести там 5 днів, зустріти болгарську і сербську молодь, спілкуватись тільки німецькою мовою і разом шукати відповідь на питання “Які ми – сучасні європейці?”

Перший політ – в місто вітрів, Баку. В готелі на березі Каспійського моря проводилась важлива зустріч, де дівчата з європейських країн обговорювали, яку роль грають жінки в міжкультурному діалозі. А ввечері ми їли турецькі солодощі, танцювали шведські танки і співали грузинські пісні.

Перша міжнародна гра в карти – відбулась в червні в маленькому місті за годину їзди від Кишиніва. Тренінговий курс, який там проходив, був побудований на ідеї, що карти – найкращий візуальний зразок поєднання різних культур. Цей тренінг дав мені можливість познайомитись з активними, яскравими молодіжними лідерами; спілкування з ними стало для мене стимулом втілювати власні ідеї і проекти.

Перші сміливі задуми – не зупинятись на досягнутому. Подорожувати. Отримати ступінь магістра за кордоном, але жити і працювати ТІЛЬКИ в Україні. Краще розуміти людей. Ділитись свої досвідом і допомагати. Реалізувати в Україні міжнародний молодіжний проект.

І наостанок – мій найважливіший (особисто для мене) крок. Коли минулого року я приїхала з церемонії нагородження програми “Перший крок до успіху”, я стала розмовляти українською мовою. Бо я усвідомила, що це моя мова і я цього дійсно хочу. Я стала говорити українською попри те, що в Миколаєві ніхто нею не спілкується. Незважаючи на те, що всі вважали це божевіллям. Це було важко і цікаво. Пройшов рік. Тепер люди, коли знайомляться зі мною і чують українську мову, говорять, що вони поважають мене і мій вибір. І це найкраща нагорода!

Дякую Вам за червень 2008, який дійсно змінив моє життя!

(Історія написана влітку 2009 року)